середа, 21 липня 2010 р.

Я завмерла у часi.

Я завмерла у часі. Пробач. Не чекай моїх слів.
Не картай за бездушність. Все сплачено, можна забути.
Я не чую себе, тільки шепіт спроможна почути.
І не бачу тебе, поринаючи в марево снів.
Розчиняюсь в молитвах, повільно вростаючи в тишу,
Зачиняючи двері, що тиснуть на скроні, як гніт.
Поринаю у свій, розфарбований мріями світ.
Бог забрав мою смерть, а у Книзі відмітку залишив...

вівторок, 4 травня 2010 р.

Думки вголос. На хвилях радіо "Свобода".

Українська музика під забороною.

Коли вмикаєш телевізор, маючи можливість дивитися більше 100 каналів, складається враження, що ти перебуваєш не на території України. Бо навіть у часи підневільного перебування України у складі СРСР українська пісня, особливо народна, була хоч якось присутня в телеефірі. Зрозуміло, що тоді це робилося з чисто пропагандистських міркувань, для того, щоб потім ті, хто ідеологічно обслуговували режим, могли заявити перед демократичним світом про «нечуваний розквіт» української культури в УРСР.

Нині ж режиму Януковича подібна показуха просто не потрібна і навіть дуже шкідлива. Оскільки наявність української музики на телебаченні і FM-радіостанціях могла б пробуджувати, і не лише у молоді, причетність до своєї батьківщини, долала б байдужість і спонукала спробувати вплинути на поточну ситуацію в Україні.

Засилля ж низькопробної російської попси на телебаченні доводить українцям зворотне – у цій країні нічого вашого немає і бути не може. Адже вам не належить не лише власність на нібито вашій землі, ви не маєте права тут ні на що. Отож змиріться, прийміть як належне наявну ситуацію і слухайте, те, що ми, володарі телеканалів, вирішимо вам дозволити слухати.

По-суті «колективний янукович» цілеспрямовано знищує український світ, прагне прищепити українцям низькопробні смаки російського плебсу і блокує в народу інстинкт пробудження української душі. Не маючи ілюзій, що мистецтво здатне перевернути український світ все ж, якщо вдатися до антитези, те чим українцям набивають голову, цей український світ послідовно знищує.

Нам через телебачення цілеспрямовано нав’язують, що українська музика – музика «сільська», вона віджила, а тому немає жодної перспективи. Зате «столична» московська музика не лишень дуже модна, вона саме те, що необхідно українцям в ХХІ столітті. Бо лише ставши частиною російського світу, українець прилучається до світових надбань культури.

На жаль, у часи «демократичної відлиги» Віктора Ющенка в Україні так і не спромоглися ухвалити закон про захист власної культури, який успішно функціонує у Франції. Також не було ухвалено закон про підтримку українських національних виконавців. Не кажучи вже про дієвіший закон про телебачення і радіомовлення, який би перекрив можливість інформаційної експансії з боку Росії.

На загал складається враження, що завданням нинішньої влади є повне витіснення української музики з телеканалів. І в результаті українці можуть мати ситуацію, коли вона отримає статус ледь не практично забороненої на телебаченні. На превеликий жаль, все йде до того, що ще трохи й українська музика в Україні стане «забороненою піснею».

У цьому сенсі просто напрошується аналогія, котра добре була висвітлена польським режисером Леонардом Бучковським у фільмі «Zakazane piosenki» («Заборонені пісні»). Фільм, в якому показали, як гітлерівські окупанти переслідували вуличних музикантів, вийшов на польські екрани в січні 1947 року.

В Україні сьогодні також окупаційний режим?

вівторок, 23 березня 2010 р.

пророцтво не приховане в словах...

пророцтво не приховане в словах,

крізь біль воно лишається між скронями

той вітер що вирує у степах

наблизиться до стріхи разом з променем

 

і видихнеться лементом птахів

порушивши мовчання невагомістю

життя його складається зі снів

в очах у недописаної повісті

 

мабуть і ми лишили письмена

малюнком на обточеному камені

та вкарбували в вічність імена

дарма що забувається звучання їх...

(18.03.10)

Нотатки мандрівника


Шлях, який вона обрала, був доволі небезпечним. З усіх боків її оточували дикі звірі, які при першій-ліпшій нагоді з"їли б її з усіма кісточками, якби не оберіг... Вона несла його обережно, як найдорожчий скарб. Дарма, що це був звичайний дерев"яний хрест, зробити який не вимагало надто великої майстерності. Але для неї він був всім...

Коли старша сестра, проводжаючи її в небезпечну мандрівку, простягнула його зі словами:"Тримай, сам по собі він нічого не означає, але він є символом твого відкуплення і твого життя. Якщо ти забудеш, що він означає - ти помреш. смерть буває тільки одна - коли ти втрачаєш зв"язок з Богом." 

Ліна пам"ятала про це завжди. Вона чудово усвідомлювала, куди йде, і що може чекати її на шляху. Але вірила, що вчорашній день - вже минув, а завтра - завжди новий день. З новими проблемами, радостями, відкриттями та емоціями. Головне - ні про що не шкодувати і триматися вірного шляху, Його шляху...